6 січня православні відзначають Святе Богоявлення. Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа. Велике дванадесяте свято, що нагадує нам про євангельську подію, коли Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі у річці Йордан. В цей день вода освячена 5 та 6 січня називається святою – агіасма, яка має цілющі властивості. Дніпро Регіон розповість, чому потрібно освячувати воду на Водохреща.
Агіасма – це грецьке слово (ἁγίασμα), що означає «святиня». Агіасмою ми іменуємо не всяку святу воду, а лише ту, що освячена напередодні та в саме свято Богоявлення, Хрещення Господнього, тобто 5 і 6 січня. Лише в ці дні, у Навечір՚я Богоявлення і в сам день свята Хрещення Господнього, звершується особливий Чин великого водосвяття, і ніколи більше впродовж року. В інших випадках звершується священнослужителями лише мале освячення води.
Агіасму ще називають «хрещенською», «богоявленською», «йорданською» святою водою. Різниці між ними немає, це все вода, освячена за єдиним особливим чином. А різні назви – бо свято Богоявлення називають ще святом Хрещення Господнього, а також Йорданом (адже хрестився Господь у водах річки Йордан).
Чому ми звершуємо освячення води?
На спомин євангельської події Хрещення Господа нашого Ісуса Христа, яке звершив пророк Іоан Предтеча. Занурившись у води Йордану, Спаситель освятив їх та благословив для нас Таїнство Хрещення, народження від води і Духа, як необхідну умову для спасіння.
Давні християни освячували воду у Навечір’я Богоявлення, яке зараз ми святкуємо 5 січня. У цей день звершувалося хрещення оголошених – тобто тих, хто готувався прийняти Таїнство Хрещення. Тож воду в цей день зазвичай освячують у храмах. А друге велике освячення води звершують в саме свято Богоявлення, 6 січня, вже й за межами храму, просто неба на річках, ставках, біля криниць. Ця традиція продовжує давній обряд Єрусалимської Церкви, яка звершувала урочистий хід на річку Йордан і освячувала воду там – на спомин про подію Хрещення Спасителя.
Як освячувалася вода в громадах християн перших трьох століть, сьогодні нам невідомо. Але вже в ІV столітті Константинопольська Церква знала поняття святої води. Адже святитель Іоан Золотоустий (бл. 347 – 407) згадує у проповіді на Богоявлення про традицію черпати воду в цей день та зберігати її упродовж тривалого часу. У VІ столітті чин освячення води у Східній Церкві став загальновживаним. Остаточно Чин великого водосвяття уклав святитель Софроній, Єрусалимський патріарх в VII столітті.
Для православних християн освячена вода є святинею. До неї ставляться з пошаною та благоговінням. Вона дійсно може довго зберігатися. Існує безліч прикладів її цілющого впливу на здоров’я душі і тіла людини. Бо Господь благоволить і творить чудеса за вірою нашою, зокрема, і через освячену воду.
У молитвах на освяченні води священнослужитель просить Господа прийти і освятити воду для того, щоб вона отримала благодать зцілення, благословення Йорданове, щоб вона була джерелом нетління, на очищення душ і тіл, на освячення домів, тощо. Святість води проявляється і в тому, що вона тривалий час зберігається свіжою і неушкодженою. Про це зокрема, зазначав великий святитель Іоан Золотоустий, кажучи, що «стан води не псується упродовж тривалого часу, але і через рік, і два, і три вода, почерпнута цього дня залишається у незіпсованому вигляді і прирівнюється воді, щойно взятій з джерела». Тому освячену воду називають «Агіасмою», що в перекладі з грецької означає – «Велика Святиня».
Цю святиню Церква використовує для окроплення храмів і осель. З цією водою і Хрестом священнослужителі в свято Богоявлення відвідують оселі своїх прихожан, окропляють їх будинки, закликаючи Боже благословення на увесь майбутній рік. Християни з побожністю споживають цю воду у час різних випробувань, спокус і хвороб.
На знак особливого шанування Йорданської води, як великої святині, в Хрещенський святвечір і встановлено суворий піст, коли християни або зовсім не вкушають їжі до освячення води, або вкушають малу кількість їжі. Однак з належним благоговінням, з хресним знаменням і молитвою можна вживати святу воду без будь-якого сумніву і тим, хто перед цим куштував якусь їжу.
З відкритих джерел.
