19 травня православна церква вшановує пам′ять великого подвижника української землі – преподобного Іова Почаївського. В народі цей день носив назву Іов Горошник. Про прикмети, традиції та заборони дня розповість «Дніпро Регіон».
Ким був Іов Почаївський
У 19-ий травневий день Свята Церква вшановує великого подвижника української землі – преподобного Іова Почаївського.
У тяжкий час переслідувань православної церкви з боку католицької Речі Посполитої на Волині й Галичині засвітився «блискучий світильник невгасимий» — преподобний Іов, ревний молитвеник й оборонець українського православ’я. Із «Житія Іова», складеного його учнем Досифеєм, відомо, що він «родом бі от преділ Покутських, у землі Галицькой, от родителей правовірних і христолюбивих». Батьки його — Іван та Агафія — належали до шляхетного роду. Носивши в миру, як і його батько, ім’я Іван, хлопчик зростав у благочесті та великій пошані до Господа. Із дитинства в нього сформувався нахил до подвижницького життя.
У десятирічному віці Іван вступає послушником до Угорницького монастиря. Любов і прагнення юнака до чернечого життя були настільки великими, що через два роки він прийняв чернецтво з іменем Іов. Молодий чернець став аскетом, суворо постився, завжди перебуваючи в молитві, й уподібнив своє подвижницьке життя многостраждальному біблійному Іову, будучи терплячим і твердим у вірі. Досягнувши повноліття, Іов був висвячений у ієродиякона, а згодом — у пресвітера. Священний сан ієромонаха ще більше надихав преподобного до благочесного й молитовного подвигу.
Коли ж Іову сповнилося тридцять років, приблизно 1581 р., він прийняв схиму — «великий ангельський образ» — на честь пророка Іоанна Предтечі Господнього. Цим іменем називав себе до своєї кончини. Оскільки в православній церкві не прийнято називати святого схимницьким ім’ям, то після канонізації він відомий як Іов. Життя Іова у великій схимі було сповнене християнських чеснот. Він ще більше постився, просто одягався і самотньо жив, наслідуючи в усьому пустельне життя свого небесного заступника Іоанна Предтечу.
Чутки про нього поширилися по всій Галичині. Усе більше про Іова ставало відомо на Волині. До нього почали звертатися багаті люди, просячи духовного досвіду від преподобного.
Про великого молитвеника й подвижника Іова дізнався оборонець українського православ’я князь Костянтин Острозький. Він, напевно, не раз звертався до ігумена Угорницького Спаського монастиря з проханням відпустити преподобного Іова в Дубно в Хрестовоздвиженський монастир. Приблизно 1584 р. Іов таки прибув до цього монастиря і був обраний його ігуменом. Перш за все він подбав про відновлення чернечого подвижницького життя за Студійським статутом.
Завдяки його повсякденній турботі Хрестовоздвиженський монастир став однією з найбільших твердинь православ’я не тільки на Волині, а й по всій Україні. Ігуменство в Дубні для Іова в той час не було легким. Наближався 1596 рік — рік Берестейської унії, яка нічого доброго не принесла для віруючих, породивши розкол і релігійний конфлікт. Після цього преподобний разом із Костянтином Острозьким став оборонцем українського православ’я, захищаючи його від підступних єзуїтів. Ігумен Іов добре розумів, що без належної освіти здолати католицьку пропаганду, яка поширилася за підтримки короля Сигізмунда III і польської влади по всій Україні, буде неможливо. У Дубненському монастирі за його ініціативи засіювано братство, яке займалося вивченням творів святих отців православної церкви.
Десь приблизно на зламі ХVІ-ХVII ст. Іов покинув Дубненську обитель. Молитовний спокій та блаженство ігумен Іов знайшов на Почаївській горі. Прибувши в Почаївський монастир, він викопав невеличку печеру, у якій можна було б самотньо молитися. Духовний спочинок і молитва зміцнювали Іова. Згодом ченці, побачивши в преподобному великого подвижника, обрали його своїм ігуменом. Близько півстоліття Іов керував цією святою обителлю. Він укріпив і згуртував братію, організував правдиве спільне життя. Почаївський монастир став центром духовного життя і засяяв на всю Волинську землю, а ігумена Іова справедливо назвали «Почаївський».
Господь удостоїв преподобного Іова прожити багато років. Будучи в столітньому віці, він за тиждень до своєї блаженної кончини передрік, коли упокоїться. 28 жовтня 1651 р., відслуживши останню літургію, причастившись Божественних Христових тайн і попрощавшись із братією, преподобний тихо відійшов у вічність. Його поховали в монастирському саду. Уже тоді присутня братія і віруючі, які прийшли попрощатися з Іовом, сподобилися бачити над його блаженним тілом величне сяйво Господньої благодаті. На могилу до преподобного приходило багато побожного люду. Відбувалися чудесні зцілення, слава про які розійшлася по всій Волині. Через вісім років Господь прославив Іова відкриттям його нетлінних останків. Сам преподобний тричі з’явився вві сні митрополиту Київському Діонісію Балабану з проханням відкрити його мощі. 28 серпня 1659 р. в присутності митрополита, духовенства і братії гроб Іова відкопали. Мощі його виявилися нетлін ними, їх перенесли до собору, поставили в притворі.
Нехай за його молитвами Господь дарує нашій Україні перемогу над ворогами, а всіх нас збереже і помилує!
Що не можна робити цього дня
- Не сваріться з родичами, інакше в сім’ї довго не буде щастя.
- Заборонено байдикувати — можете сильно захворіти.
- Вранці краще не висаджувати горох — склюють птахи.
- Не можна зайвий раз топтати траву і змахувати з неї росу.
Народні прикмети і традиції на 19 травня
- вранішній туман вказує на те, що ще довго не буде дощів;
- на ґанок будинку сідають ворони — чекайте на погані новини;
- сонячний і яскравий день — до спекотного літа;
- якщо роса рясна — вродять огірки;
- багато роси вранці – на хорошу погоду, немає роси – буде дощ.
- під час тихого дощу бульбашки на воді з’явилися – отже, дощ затягнеться;
- птахи весело щебечуть – найближчими днями буде гарна погода.
Цього дня особливо шанували росу. Діти та іменинники дня каталися по росній траві. Вірили, що це надасть їм здоров’я та добробут. Дівчата збирали росу на рушник, замовляли і потім на вітрі сушили рушник. При нагоді його віддавали коханому. Після того, як чоловік їм утреться, він почне з ніжністю та любов’ю думати про ту, яка йому вручила цей рушник.
В народі цей день носив назву Іов Горошник. “Якщо Йов роси розпустив, то час сіяти горох”, – говорили вони. А все тому, що багато уваги приділялося роботі на городі, особливо висаджували горох, боби, огірки, гарбуз і кукурудзу. 
