Дніпро – місто сучасності, яке йде з усім світом в ногу. Поряд з минулим – будується майбутнє. В центрі та на околицях міста з’являються сучасні житлові комплекси, торгові центри, сквери для відпочинку. Місто розвивається. Але поряд із сучасними будовами зберігаються таємниці минулих років, серед них водонапірна «відьміна» »вежа ДІІТу, про яку розповість «Дніпро Регіон».
У 1930-ті роки тут почалося грандіозне будівництво – з’явилося навчальне містечко та навчальний комплекс ДІІТу (Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені В. Лазаряна).
Поряд з університетом збудували водонапону вежу, яка мала постачати водою нагірну частину міста, університет та прилеглі до нього гуртожитки.
Водонапірна вежа ДІІТу була найвищою спорудою на проспекті Гагаріна.
Під час війни вежа практично не зазнала пошкоджень. Дуже гарно зберіглись два дерев′яні яруси.
Згодом потреба у роботі водонапірної вежі відпала. З того часу вона стоїть закритою і потихеньку руйнується.
Вхід до башти наглухо заварений, тому всередину потрапити не можна. У вікнах розбите скло, через яке можна помітити залишки гвинтових сходів.
Це місто дуже подобається шукачам пригод та містики. Навіть ходили чутки, що з вежі, через підземний хід, можна вийти до Потьомкінского палацу.
Існує легенда, начебто в 50 роках до вежі приходила жіночка, яка була вдягнута в чорний плащ з капюшоном, який закривав повністю обличчя. Стоячи біля вежі, жіночка щось шепотіла. Звісно, через це, серед студентів пішли чутки, що це відьма.
А є ще одна легенда, начебто це була проста жіночка, у якої раніше на цьому місце був будинок. Рідні загинули під час війни, а це місце нагадувало їй про щасливі митті минулого життя.
Поговорюють, що мисливці за паронормальними явищами, біля вежі фіксували енергетичні потоки.
У студентів існує свої повір′я, якщо загадати бажання біля водонапірної вежі, воно, скоріш за все, здійсниться. Особливе це роблять перед іспитами.
Фото Ірина Кальянова.
