У цьому пологовому залі акушерського відділення у Нікополі народжують при відсутності артобстрілу. Валентина Грицуняк каже, хотіла стати медикинею з самого дитинства. Через те, що багато хворіла і часто зустрічалася з лікарями, і сама захотіла допомагати людям. У 90-х роках разом з чоловіком вона переїхала з рідної Херсонської області у Нікополь. Про це повідомляє Дніпро Регіон з посиланням на Суспільне Дніпро.
“Я допомагаю жінкам народжувати, і як зробити щоб їхній біль був меншим, психологічно підтримати, щоб і дитині і матері було добре. Під час пологів ми бережемо одразу два життя”, — каже вона.
За понад 40 років роботи акушеркою Валентина прийняла тисячі немовлят. Каже, що точну цифру навіть складно порахувати. Але після початку повномасштабного вторгнення рф середня кількість пологів за добу різко зменшилася з 10 до 2.
“Почалася війна — і почався у нас спад. Скільки людей виїхало, саме з дітьми повиїжджали. Але приздять. І з Польщі приїздять до нас народжувати”, — розказує вона.
Той ранок, коли розпочалася повномасштабна війна, жінка і досі згадує в деталях. Це була її зміна і Валентина мала йти на роботу. Каже, як би не було страшно, все одно вийшла на свою добову зміну.
“Я робила в цей день. Вибухи, підскакували на ліжках, а вже зранку я пішла на роботу”, — згадує вона.
Валентина каже: попри обстріли, та щоденні ризики — життя триває. Разом зі своїми колегами, говорить, робить усе можливе, аби і немовлята, і їхні мами зустріли цей момент в безпеці здоровими та щасливими.
“Особливо, коли батько, бачить свою дитину, у нього течуть сльози — це взагалі таке відчуття, що не передати”, — говорить медикиня.
Одна з найзаповітніших мрій жінки — знову поїхати до рідної Херсонщини, де залишилися могили близьких.
