На Дніпропетровщині у місті Жовті Води 100 років відзначила Катерина Радченко. Про це повідомляє Дніпро Регіон з посиланням на Жовтоводську міську раду.
100-річний ювілей відзначає Катерина Микитівна Радченко — мешканка Херсонщини, яка з кінця 2022 року проживає у Жовтих Водах. Її життєвий шлях — це історія людини непростої долі, у якій поєдналися великі випробування, нелегка праця, втрати й глибока любов до родини та життя.
Катерина Микитівна народилася 26 січня 1926 року у колишньому селі Городище Павлоградського району Дніпропетровської області в багатодітній родині простих робітників. У сім’ї зростали п’ятеро дітей — два брати та дві сестри. Ще в дитячі роки їй довелося пережити Голодомор і стати свідком смерті односельців — спогади, що залишили глибокий слід на все життя.
Із 8-ми класів закінчила лише чотири, адже дуже рано довелося подорослішати. У роки Другої світової війни вона двічі перебувала в окупації, допомагала копати окопи та зводити оборонні споруди. У 16 років залишилася сиротою й узяла на себе турботу про молодших братів, фактично замінивши їм матір.
У 18 років пішла працювати різноробом у порт. Після завершення курсів здобула фах шкіпера й перейшла трудитися на баржу. Саме там доля звела її з майбутнім чоловіком — Володимиром Миколайовичем Радченком.
У 1950-х роках подружжя переїхало до села Новософіївка Скадовського району Херсонської області. Тут Катерина Микитівна працювала прибиральницею у школі, згодом — помічником кухаря у чайній. У сім’ї народилися три доньки. З часом життя принесло й важку втрату — смерть чоловіка.
На початку 2000-х років вона переїхала до доньки у Херсон, де згодом пережила російську окупацію міста. У грудні 2022 року жінку евакуювали до Жовтих Вод. Сьогодні поруч із нею — донька Любов, часто приїздить інша донька з Києва, навідуються онуки, правнуки та праправнуки — велика родина, якою вона щиро пишається.
Наша ювілярка має поганий слух і вже мало підводиться з ліжка, однак щиро радіє гостям. Вона охоче ділиться спогадами про прожите, розповідає про рідних, співає пісні, читає напам’ять вірші Тараса Шевченка, жартує й розповідає анекдоти. Має надзвичайно добру пам’ять на дати — пам’ятає дні народження кожного члена родини та важливі сімейні події.
Вона до останнього залишалася активною й працьовитою: смачно готувала та пекла, шила одяг, в’язала гачком. Секрет свого довголіття вбачає у спадковості — серед її рідних були довгожителі, які прожили 95 і навіть 112 років, а також в активному способі життя, підтримці близьких і вмінні не накопичувати в серці образ.
Жінка з болем згадує рідну Херсонщину, просить розповідати новини з дому, з нетерпінням чекає визволення свого села, називаючи окупантів «бєляшами». І водночас будує плани — як мінімум дожити до 112 років.
Щиро вітаємо Катерину Микитівну з поважним 100-річним ювілеєм! Бажаємо миру та міцного здоров’я. Низький уклін за прожиті роки, за пам’ять, силу духу й любов до життя. Хай у домі буде спокій, у серці — світло, а в очах — та сама життєва іскра, яку ви зберегли на ціле століття.
Окрема подяка — її великій і люблячій родині, яка є для неї опорою, підтримкою, гордістю та продовженням.
