Сьогодні в Кривому Розі проводять в останню маму і трьох її діток, які загинули в місті в результаті ракетної атаки. Про це повідомляє Дніпро Регіон з посиланням На Часі та Рудана.
В Кривому Розі прощання відбувається в Домі молитви. Багато людей зібралося проводити родину Кулик.
«Я не хочу жити без вас…» — тато Максим Кулик виголосив промову та попрощався зі своєю родиною.
Біль невимовний. Близько сотні криворіжців прийшли оплакати молоду жінку та маленьких янголяток, висловити свій біль і співчуття рідним загиблих.
Жалобну церемонію супроводить хор релігійної громади. Родина Куликів була членами церкви «Благословіння» в Радушному.
«У той ранок, коли сталася ця трагедія, ми молилися: «Хай прийде страх до тих людей, які натискають ці кнопки і випускають ракети, хай прийде страх до їхніх жінок і дітей, і хай вони тікають назад у свою країну». Олени вже немає, діточок немає, але є ми всі, тож давайте підтримаємо цю родину, нашу країну. Не критикою, а від щирого серця. Олена так і робила, вона була дуже проста, любила людей і славила Бога, щоб він вийшов нам назустріч», – промовив до криворіжців пастор.
Підтримати родичів загиблої родини прибув із Одеси Сергій Гайдаржи – батько, який також утратив від удару ракети дружину й 4-місячного сина.
Максим Кулик крізь сльози звернувся до своєї родини з прощальним словом.
«Оленка була разом зі мною і в радощах, і в труднощах, була помічницею й порадницею», – сказав Максим.
Чоловік присвятив своїм хлопчикам і найменшій донечці Уляночці багато слів, у яких була любов і нестерпний біль.
«Я завжди любив тебе, старався приділити багато часу. Ти назавжди будеш в моєму серці. Я благословляю всіх вас».
Давно знала родину Куликів Ольга Серебрякова. Їхні сини разом ходили на футбол.
«Не можем зрозуміти, як так сталося. Кирило завжди був такий веселий, товариський. Добре знали батька й маму, завжди зустрічалися на тренуваннях. Родина настільки гарна була, завжди відкриті до розмови. В цій сім‘ї завжди підтримували міцні родинні стосунки. Кирило завжди був з батьком і мамою. Для нас це непоправна втрата…», – не може стримати сліз пані Ольга.
В’ячеслав Бакланов – тренер футбольної школи «Кривбас-84», де займався Кирило. Зізнається, що йому дуже тяжко говорити про це.
«Це була світла дитина. Для нашої футбольної команди це дуже велика трагедія. Ми як дізналися, зібралися із дітками на стадіоні – дітлахи всі плакали, дуже боляче було. Надто гарний хлопчик був, вихований», – з болем згадує тренер.
Кирило дуже серйозно ставився до тренувань, ніколи не запізнювався і добре тренувався, – розповідає В’ячеслав.
«Веселий хлопчик, який гуртувався з усіма. Два роки, відколи я займався з цими дітьми, він ріс на моїх очах. Більше я спілкувався з його батьком. Максим часто приходив на тренування, їздив з нами на ігри. Це була набожна сім‘я – спокійні, ввічливі люди».
Важко добирає слова сусід родини Куликів, Олександр.
«Це була дуже гарна сім‘я. Завжди ввічливі й добрі. Ми часто зустрічались з ними, розмовляли. Вони були взірцем для інших. Дітки були дуже виховані, особливо старший Кирило. Всі завжди віталися першими, розпитували, як у нас справи. Такою ж була Олена та її Максим – веселий товариський чоловік», – згадує сусід.
Кирилові було всього 10 рочків, але все його коротке життя було сповнене безмежної радості, мрій, надій, – зі сльозами каже Олена Юшкіна, директорка 103-ї гімназії, де вчився хлопчик.
«Кирило був променем для всіх, хто його знав. Його усмішка, безтурботний сміх, невичерпна енергія завжди приносили радість не тільки родині, а й дітям, друзям, вчителям, оточенню. Він дуже любив читати, малювати, досліджувати світ, грати у футбол. Це неприродно, коли батьки ховають своїх дітей і вчителі прощаються зі своїми учнями. Їхні життя закінчилось дуже рано, невиправдано рано – Олени, Кирила, Демида і Уляни. М‘яких хмаринок вам, наші янголи».
Вічна пам’ять жертвам російських катів. Співчуваємо рідним і бажаємо їм міцної витримки і багато життєвих сил, щоб пережити це страшне горе. Як же тільки боляче…
