Валерія Міхно з Кривого Рогу — підприємиця з трьома медичними дипломами, яка виготовляє органічну косметику та захоплюється здоровим харчуванням — відкрила для себе та Дніпропетровщини нову агрокультуру: інжир. Свою історію вона розповіла виданню AgroPortal, повідомляє «Дніпро Регіон».
Від Севастополя до Кривого Рогу через Італію
Знайомство з інжиром відбулося ще в Севастополі, а справжнє захоплення — під час поїздки до подруги в Італію, де Валерія познайомилася з місцевим фермером Франческо Лоруссо, який 40 років займається вирощуванням і селекцією інжиру та має понад 250 сортів.
— Цьогоріч уже шість років відтоді, як я висадила у відкритий ґрунт два кущі сорту Далматський і Сарі Апшерон. Вони плодоносять двічі на рік, непримхливі, особливого догляду не потребують. Цей досвід показав, що все можливо, та підштовхнув розвивати цю справу, — розповідає Валерія.
Сьогодні вона зібрала вже 100 сортів інжиру, ще 30 відправила до Харкова в теплицю. Інжир розмножується швидко — головне завезти маточний матеріал.
Скільки коштує зайти в нішу
У промислових масштабах інжир краще вирощувати у закритому ґрунті. Для старту достатньо теплиці 50 на 80 метрів — це 400 рослин. Теплиця з монтажем коштує близько 350 тисяч гривень. Один живець — у середньому 300 гривень, на 400 рослин — ще 120 тисяч. Разом — близько пів мільйона гривень стартових інвестицій.
— Така теплиця — це чотири сотки. В Україні багато домогосподарств із ділянками 10-25 соток. Овочі останніми роками просіли в рентабельності. Лохина, до прикладу, складна у вирощуванні, інжир має лише плюси, зокрема стабільний ринок збуту, — пояснює підприємиця.
За песимістичного сценарію інвестиції відбиваються за два роки. При цьому інжир не потребує хімічних обробок, а теплицю за грамотного висаджування сортів може обробити одна людина — включно зі збором урожаю.
Чому ніша вільна
Торік український інжир в Одеській області коштував 300-400 гривень за кілограм і розходився миттєво — імпортний дорожчий і поступається смаком. Сезон збору за правильного підбору сортів може тривати з кінця травня до початку грудня. Єдиний нюанс — стиглий інжир зберігається лише кілька діб у холодильнику.
У планах на 2026 рік — отримати грант на теплицю. А у перспективі Валерія мріє об’єднати виробників інжиру для створення продукту з доданою вартістю — соку та дитячого харчування на експорт.
— Інжир активно розвиваю в Україні та готова ділитися досвідом, адже переконана, що це прибуткова незайнята ніша, — підсумовує криворіжанка.
