За досвідом йому не було рівних. В останню путь провели Костянтина Коробчука з Дніпропетровщини

За досвідом йому не було рівних. У Кривому Розі в останню путь провели сапера Костянтина Коробчука. Навіки прощалися з воїном рідні, близькі люди, бойові побратими.

Навічно в строю 808 Дністровської окремої бригади підтримки.

З невимовним сумом повідомляємо про загибель побратимів – 28 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку із звільнення території України від окупантів, загинули сержант Костянтин Коробчук та солдат Валерій Пенков. Двоє мужніх воїнів, які стали символом відваги, сили духу та бойового братерства, полягли в бою за свободу та незалежність України зі зброєю в руках.

Сержант Костянтин Коробчук залишив мирне життя у рідному Кривому Розі Дніпропетровської області, ще під час окупації ворогами Криму і сходу країни – долучився до Збройних Сил України. Пройшов, у складі різних бригад, славетний бойовий шлях на посаді бойового медика. Спочатку під час проведення АТО, потім ООС він пройшов горнило боїв на найгарячіших напрямках. З перших днів повномасштабного вторгнення мобілізувався та продовжив службу. До нашої бригади долучився в лютому 2025 року. Проходив службу на посаді головного сержанта роти дистанційного мінування. Мав надзвичайне хобі – підводний спорт. Патріот, мужній, принциповий, вольовий – саме такі риси були притаманні Костянтину, який до останньої хвилини свого життя був вірним Військовій присязі. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті – надзвичайно сміливий воїн та надійний друг.

Понад усе мріяв про звільнення України від ворожої навали, про мирне життя з родиною в квітучій країні, якій залишився вірним до останнього подиху

Без люблячого батька залишились діти, без коханого чоловіка – дружина.

Віднині Костянтину Коробчуку назавжди 42. У горі залишились вдова, діти, рідні й близькі люди. Вічна шана Герою!
За досвідом йому не було рівних. У Кривому Розі в останню путь провели сапера Костянтина Коробчука. Навіки прощалися з воїном рідні, близькі люди, бойові побратими.

«Служив ще з АТО, був на волосок від загибелі, але вижив, – зі сльозами згадує теща Костянтина, пані Світлана. – У день повномасштабного вторгнення поїхав у військкомат. Сказав: «Хто, якщо не я?» У Кості – четверо неповнолітніх дітей, він міг би не служити, але… У четвер написав «іду гуляти», так він називав бойове завдання, і зв‘язок з ним зник. Загинув у ніч на 29 серпня. В екіпажі їх було четверо: двоє у підвалі, двоє нагорі. Вдарили Гради, шансів вижити не було».

Наш земляк воював на Донбасі і до великої війни. Досвідчений бойовий медик рятував життя побратимів. Потім була служба в 49-ій інженерній бригаді. З лютого 2025-го – 808 окрема Дністровська бригада підтримки, де став головним сержантом роти дистанційного мінування. А вже на Покровському напрямку хлопці працювали з Мавіками і Вампірами, стримуючи ворога, який шалено тиснув.

«До побратимів Костянтин завжди ставився з повагою, всі його любили, для нас це дуже важка втрата, – каже військовий Володимир. – Він був бувалий вояка і притому завжди спокійний. В нього був колосальний військовий досвід. Зважаючи на це, з ним інколи радився командир частини. Сідав поруч і запитував. Костя завжди з усіма знаходив спільну мову, ми його дуже поважали».

Віднині Костянтину Коробчуку назавжди 42. У горі залишились вдова, діти, рідні й близькі люди. Вічна шана Герою!
Навіки прощалися з воїном рідні, близькі люди, бойові побратими.