Розв’язана росією війна та окупація Херсонської області практично паралізувала економіку регіону. І насамперед це торкнулося туристичної галузі та, зокрема, пляжного туризму. Що саме відбувається із туристичною галуззю Херсонщини в окупації, розбиралися експерти Голос Запоріжжя, повідомляє «Дніпро Регіон».
Морські курорти Херсонщини — небагатолюдно та небезпечно
Звісно, жителі Херсона, Нової Каховки, Мелітополя та інших міст, які перебувають в окупації, незважаючи на рекомендації української влади, потроху починають їздити на море. Однак, на щастя, це лише поодинокі випадки. В основному, їздити нема кому і нема на що. Не говорячи вже про основну причину туристичного затишшя — їздити на море в окупації вкрай небезпечно.
Так, у самому Херсоні на ліхтарних стовпах і на дошках оголошень з’явилася реклама «поїздки на море», але відривні листочки з номерами телефонів здебільшого так і залишаються недоторканими.
Великі готелі, пансіонати та бази відпочинку Арабатської стрілки, Скадовська, Лазурного та Залізного порту в абсолютній більшості не працюють.
З мініотелів працюють лише деякі й ті лише номінально, адже постояльців практично немає. Трохи краще почувається довгострокова оренда за рахунок переселенців із зруйнованих окупантами міст.
При цьому ціни на оренду житла цього року формуються за принципом «хто скільки дасть» і найчастіше не мають нічого спільного зі звичною за минулими роками економікою пляжного туризму.
На узбережжі Скадовська кілька разів було чути вибухи. У Лазурному відпочиваючі підірвалися на міні. Періодично людей з і так порожніх пляжів проганяють військові окупаційного контингенту. За їхніми словами, це робиться з міркувань безпеки.
Кілограм азовської креветки на Арабатці коштує зараз 30 гривень. Минулого літа стільки б обійшовся маленький стаканчик. Привізні продукти дорогі, а овочі та фрукти – майже дармові. Люди виживають як можуть, намагаючись заробити будь-яку копійку.
На Кінбурнській косі йдуть бойові дії, окупанти випалюють заповідні соснові ліси, бо бояться партизанів. Ці ліси були посаджені на чистому піску зусиллями місцевих лісгоспів у середині минулого століття. Багатьох лісників тоді ця робота звела в могилу, оскільки для захисту молодого лісу від шкідників у СРСР використовувалися небезпечні для людини отрути. І тепер ця невеличка, позитивно оцінювана багатьма спадщина СРСР, теж практично зникла.
Острів Джарилгач у свою чергу став повноцінно безлюдним — у минулі роки, незважаючи на свій «безлюдний» статус, він був одним із головнх екскурсійних та пляжних центрів півдня України. Зараз подібні екскурсії стали не актуальними.
Соляна дорога
Проект «Соляна дорога» багато років створювався для розвитку туризму у неприморських районах Херсонської області спільними зусиллями туристичної компанії з Нової Каховки «Фініст-тур», керівництвом органів місцевого самоврядування Каховського, Бериславського, Генічеського та районів, міст Херсон та Нова Каховка за підтримки фонду USAID. Програма туру постійно представлялася на Таврійському туристичному конгресі, щорічно до неї приєднувалися нові учасники, в основному це були місцеві фермери та підприємці.
Наразі «Соляна дорога» перебуває у запустінні. Одна з її ключових локацій, виноробня «Шато князя Трубецького», опинилася під обстрілами. Старовинну садибу було пошкоджено і потім перетворено на казарми для окупантів, унікальну колекцію вин розграбовано.
Коньячний завод «Таврія» не працює, а окупанти поступово розкрадають склади з готовою продукцією, що залишилася.
Елітні витримані сири з козиного молока із крафтової сироварні у селі Мар’янівка продаються просто так на ринку, бо продавати їх більше нема де.
Парк-заповідник “Асканія-Нова” не працює. Не працюють і численні бази відпочинку у Дніпровських плавнях, а база відпочинку «Шилова балка» біля Берислава повністю зруйнована внаслідок російського артобстрілу.
Продукти
Половину продуктів на Херсонщину окупанти завозять із Криму. Зрозуміло, що постачання йде за залишковим принципом. Неякісна російська їжа з пальмового парафіну та сої, яку погано купують у росії, їде до Криму. Те, що не купили навіть у Криму, їде далі до Херсонської та Запорізької областей. Ціни захмарні, в 1,5-2 рази вищі, ніж на підконтрольній частині України.
Крім російських продуктів, на полицях зустрічаються продукти і місцевих виробників з Херсона, Каховки, Мелітополя та Бердянська. Вони при цьому значно дешевші. Здебільшого це овочі, риба, борошняні чи м’ясні вироби. Є, звичайно, і кондитерські вироби, але останніх мало і вони дорогі.
Транспорт
У середині червня відновилися міжміські автобусні перевезення у межах окупованих територій України. Автобуси з Криму до Херсона приходять абсолютно порожні, натомість у зворотному напрямку квитків не купити. Щодобово з області виїжджає 1000-1500 чоловік, а повертається 50-70. Загалом поїхало приблизно 50 відсотків мешканців, як правило, це люди працездатного віку.
Зв’язок
На початку червня росіяни відключили окуповані території Херсонської та Запорізької областей від українського мобільного зв’язку та інтернету. З цієї причини перестали працювати останні відділення банків, які до цього намагалися виживати в автономному режимі — збирали комунальні та податкові платежі та з цих грошей сплачували соцвиплати. Мешканці залишилися не лише без готівки, а й без зв’язку один з одним. А також без зв’язку зі своїми родичами в інших регіонах України та за кордоном, без можливості використовувати онлайн-банкінг та інші послуги, що потребують смс-авторизації.
Через деякий час, щоправда, включили «російський інтернет» із його жорсткою цензурою. При цьому окупаційна влада періодично намагається заблокувати роботу VPN і месенджерів, але зробити це технічно їм не вдається, тому часто доступ до Інтернету просто зникає.
З’явився мобільний зв’язок від невідомого кримського «оператора», який доступний лише в районних центрах. Зателефонувати з цих номерів до України та інших країн неможливо, вхідні дзвінки та смс також не проходять. Мобільний інтернет працює тільки рано вранці та пізно ввечері.
Єдина можливість мати на окупованій території український номер — це скористатися українською ай-пі телефонією. Таку послугу надають компанії «Лайфсел» та «Інтертелеком», але, можливо, є й інші оператори.
Туризм в Одеській та Миколаївській областях проти Херсонщини
Літо 2022 року в Одесі вперше з моменту закінчення Другої світової війни проходить без відпочиваючих. Купання в морі та перебування на пляжах заборонено військово-цивільною адміністрацією. Але, незважаючи на відсутність курортного сезону, працюють практично всі кафе та ресторани міста. Відкрито обидва аквапарки — «Гавайї» та «Одеса».
Працюють також нічні клуби в Аркадії, що стали однією з сучасних візитних карток міста — «Ітака», «Ібіца» та Red Line. Всі вони, а також деякі готелі, мають власні зони відпочинку біля моря та видові басейни. Ціни за шезлонг біля басейну коливаються від 150 до 500 гривень, а пляжне бунгало для компанії коштує від 600 до 1900 гривень. Алкоголь дозволено продавати з 9 ранку до 8 вечора, тому кафе та ресторани відкриті здебільшого вдень. До 9-ї вечора все стихає і закривається.
Звичайно, приїжджі в місті є, але більшість із них приїхали до міста, утікши від війни. І вони не можуть собі дозволити витрачатися на ресторани та басейни. Тому “найвідважніші” вимушені туристи лізуть у море прямо через огорожі та червоні стрічки. Такі вилазки часто закінчуються розмовою з поліцією та штрафом. Ті, хто хитріший, їдуть на нудистський пляж, на дикі пляжі Фонтанки та Грибівки, але ця хитрість часто обертається трагедією. 11 червня на пляжі у Грибівці на невстановленому вибуховому пристрої в морі підірвався відпочивальник. Також кілька разів до берегів Одеси підпливали зірвані штормом з якоря російські протикорабельні міни, але всі вони були знешкоджені силами військових саперів, тож хоча б тут обійшлося без постраждалих.
До Чорноморська цього літа знову приїхали дачники. Специфіка цього міста у великій кількості куренів — будиночків, побудованих на місці човнових гаражів прямо на березі моря. При цьому вже багато років зсуви поглинають курені цілими вулицями. Людину, яка купила собі заповітну нерухомість у зсувній зоні на узбережжі, взагалі злякати складно. З 2019 року одеська адміністрація розпочала активне знесення пошкоджених споруд та будівництво берегоукріплювальних споруд. Тож війна — це лише один із нелегких епізодів життя Чорноморського дачника, який ніяк не впливає на бажання провести літо біля моря.
Білгород-Дністровський та Вилкове цього року залишилися зовсім без туристів. Міст через Дністровський лиман був кілька разів обстріляний і не працює. А 23 травня прикордонники запровадили заборону на проїзд трасою Одеса — Рені в районі Дністровського лиману чоловіків віком від 18 до 60 років.
У курортних селах Катранка та Расейка влада вжила ще радикальніших заходів щодо боротьби з несанкціонованим відпочинком — розібрали пішохідні мости, що ведуть через лимани до пляжів, замінованих задля уникнення висадки ворожого морського десанту.
Курорт Сергіївка був обстріляний у перший день липня, тут ракети знищили два пансіонати та багатоквартирний житловий будинок. Загинули люди. Тож про продовження сезону цього року явно не може бути й мови.
На Миколаївщині теж немає відпочиваючих — там тривають бої із загарбниками. Обстрілюються міста Миколаїв та Очаків. У Коблеві, за повідомленням ОК “Південь” від 21 червня, хвилями до берега принесло чергову морську міну. На відстані близько 50 метрів вона безконтрольно здетонувала. На щастя, саме через відсутність людей на пляжі та прибережних водах ніхто не постраждав.
Висновки
Під час усіх воєн чи стихійних лих насамперед страждає туристична галузь. У 21 столітті таке вже було в Єгипті, Тунісі, Таїланді, Туреччині, Непалі та інших країнах. Україна не стала винятком.
Але все ж таки відпочинок біля моря в Україні 2022 року можливий і під час війни — поки що тільки в Одесі.
У свою чергу окуповані азовські та чорноморські курорти навіть не можна брати до уваги. Адже їхати на територію, на якій панує брехня і тоталітарне безправ’я, схоже на повне безумство.
Навпаки, з окупованих територій треба їхати. Не тільки для того, щоб убезпечити себе та своїх близьких, а й для того, щоб своєю працею та своїми грошима не брати особисту участь у господарській діяльності загарбників. Щоб прямо чи опосередковано не сплачувати їм податки, не стояти під телекамерами у чергах за гуманітарною допомогою та посібниками. Не бути заручниками, від імені яких російська окупаційна влада поширює брехню. Але, на жаль, у багатьох, хто залишився, просто немає матеріальної можливості для від’їзду.
