У кабіні реанімобіля час вимірюється секундами, а успіх — рівним ритмом серця пацієнта. Для Яни, лікарки екстреної медичної допомоги з Дніпра, кожен робочий день — це виклик, адреналін і величезна відповідальність. Проте, коли двері лікарні зачиняються, а місто занурюється у тривожні вечірні сутінки, вона знаходить свій власний спосіб «перезавантаження». Про це повідомляє Дніпро Регіон з посиланням на Дніпропетровський обласний центр екстреної медицини
Ті самі руки, що вдень впевнено тримають дефібрилятор чи вводять ліки, увечері беруть тонку голку та розсип дрібного бісеру. Так народжується тиша.
Робота на «швидкій» — це життя на межі. Це сирени, адреналін, боротьба за кожну секунду і важкі зміни, після яких емоційне виснаження накриває тишею. Кожен наш співробітник має свій рецепт, як не вигоріти і де брати сили, щоб наступного дня знову виїхати на порятунок.
Сьогодні ми хочемо познайомити вас із Яною Поповою — лікаркою з медицини невідкладних станів Амур-Нижньодніпровської підстанції Дніпровської станції. Поки її руки на зміні рятують життя, у вільні вечори вони створюють справжню красу.
Десять років і мільйони намистин
Яна займається вишивкою бісером вже понад 10 років. Усе почалося з маленького подарунка — картинки з котиком. Спробувала, захопилася, і відтоді бісер став невід’ємною частиною її життя.
Навчалася всьому сама: за схемами та відеоуроками, відточуючи майстерність з кожним рухом голки.
«Чому саме бісер? Бо це магія. Страшенно подобається спостерігати, як з кожною маленькою бісеринкою на полотні починає оживати малюнок», — ділиться лікарка.
У доробку Яни — не лише картини. Вона вишиває сумки, обкладинки для блокнотів, декоративні речі. Робота над одним великим полотном зазвичай триває близько трьох місяців щоденної вечірньої праці.
Творчість як броня
В умовах війни, коли навантаження на медиків зросло в рази, вишивка стала для Яни своєрідною медитацією. Це можливість переключитися, вгамувати тривогу та знайти внутрішню рівновагу після виснажливих чергувань.
Але є те, що надає її творчості особливого, глибинного сенсу.
Чоловік Яни сьогодні захищає Україну на фронті. Кожну свою роботу на патріотичну тематику — а їх у колекції лікарки зараз більшість — вона присвячує йому та його побратимам. Кожна пришита намистина — це її віра в Перемогу, її молитва за життя коханої людини та всіх наших захисників.
Мрії та дарунки
Більшість своїх робіт Яна дарує рідним та друзям, залишаючи в їхніх оселях частинку свого тепла. А сама плекає велику мрію — вишити бісером українську сорочку, символ незламності та краси нашої культури.
Ми пишаємося нашими медиками. Вони не лише професіонали з «залізними» нервами, а й люди з великими та тендітними серцями, які вміють бачити і створювати прекрасне навіть у найтемніші часи.
Дякуємо Вам, Яно, за Вашу відданість професії, Вашу творчість та Ваше світло!
