Микола Сергійович Гайдов торік відзначив 95-ий день народження. Незважаючи на такий поважний вік і складну історію, цьому дідусю вдалося зберегти свою енергійність та життєрадісність. До того ж, і пам’ять не підводить колишнього партизана: знакові події свого життя він описує так, немов це було лиш учора… Про це розповідає Дніпро Регіон з посиланням на Дніпро Соціальний.
Ось 14-річний Коля доглядає за колгоспними вівцями неподалік від білоруського міста Полоцьк. Мати померла, коли йому було лише шість, і він залишився з батьком. Страшна війна застала підлітка практично на пасовиську: тоді він чув, як шалені літаки прорізали небо над його головою.
Батько пішов на фронт і головою сім’ї тепер став Микола. На його очах жінки та діти проводжали своїх чоловіків зі сльозами, підкоряючись їхньому важкому рішенню пожертвувати собою для боротьби з загарбником… Таке рішення прийняв для себе і наш юний герой. Доручивши маленьких сестру і брата тітці, він доєднався до партизанського загону.
– Мене спитали, що я вмію. Я сказав, що вмію доглядати коней, – згадує Микола Сергійович, – також сідлати, запрягати, і керувати кіньми. Секретарка партизанської бригади відмітила, що мої навички згодяться для спільної справи. Я був малим, і мене влаштували до бригадної розвідки – ходити по селах, що для дорослих було би більш небезпечно.
То ж молодий партизан разом із більш старшими мужньо переносив тягар війни у лісах Білорусі, голодував, ховав своїх товаришів, проривав кільце оточення…
Раділи кожному живому, коли зустрічали своїх знайомих, каже пан Микола. На жаль, не судилося більше побачити батька. Його командир з Дніпропетровщини запропонував Миколі приїхати до України і стати йому сином. Проте доля привела нашого героя до Дніпра не одразу: після тих страшних років він продовжив навчання воєнно-морській справі, дослужився до старшого технік-лейтенанта, демобілізувався.
По приїзду у Дніпро юнак, на жаль, не знайшов свого командира, проте знайшов любов, одружився, став батьком, а багато років пізніше – ветераном праці. Тепер йому вже 96 років. Цей чоловік має безліч орденів і досі пам’ятає військову виправку. Має онуків і правнучку і живе щасливим життям.
Пишаємося нашим чудовим і мужнім земляком! Міцного здоров’я і сил!
