Асоціація сільськогосподарських та переробних товаровиробників Нікопольського району Дніпропетровської області звернулась до державної влади з проханням звернути увагу на нагальні питання, а саме: контроль діяльності агротрейдерів та встановлення справедливих цін на зернові культури, або закупівлі врожаю державою, повідомляє «Дніпро Регіон».
Україна відома як один з основних світових виробників та експортерів зернових і олійних культур. Окрім того, аграрна галузь у нашій країні є фундаментом державної економіки. Про це на початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну згадувалось чи не найбільше за всю історію нашої незалежності.
В умовах блокади більшості виробництв, коли в перший місяць війни зупинили роботу українські підприємства та значна частина бізнесу, майже зупинилася і економіка, основна надія на підтримку життя, на, як мінімум, недопущення голоду в Україні, була покладена на аграрний сектор. Бо аграрії жодного дня не припиняли своєї роботи. Вже у березні на територіях, які не були знищені російськими ракетами, агровиробники вели активну роботу в полях, починали посівну кампанію. Для підтримки аграріїв на державному рівні було прийнято ряд позитивних рішень, у тому числі і щодо пільгового кредитування. Хоч і в розріз обіцяним спрощеним процедурам, таке кредитування відбувалось з великими труднощами і затягуванням часу, все ж для багатьох програма спрацювала. Отже, посівна проведена.
Тож тепер стоїть питання про подальшу роботу. Але в державі акценти з «аграріїв-годувальників» змістились уже в інші площини, втрачається інтерес до діючих агровиробників. Основною проблемою для аграріїв сьогодні є ціни на сільськогосподарську продукцію. Міністерство аграрної політики та продовольства проаналізувало непрямі втрати від війни у сільському господарстві України. В аналізі йдеться про зменшення цін всередині країни на основні експортно-орієнтовані культури більш, як на 30%. Насправді ж, реальні ціни на пшеницю, ячмінь, соняшник минулого врожаю зменшились на 60%. На цьогорічний врожай ячменю – на 80%.
Тобто, ціни протягом останніх трьох років до вторгнення були більш-менш сталими:
пшениця – 250-300 доларів за тонну,
ячмінь – 230-270 доларів за тонну,
соняшник – 600-800 доларів за тонну.
Сьогодні за врожай минулого року пропонують:
пшениця – 120 доларів за тонну,
ячмінь – 110 доларів за тонну,
соняшник – 330 доларів за тонну,
за ячмінь врожаю 2022 року – 50-60 доларів за тонну.
Окрім того, це зерно ще треба транспортувати через пів України, тобто ціна стає ще значно меншою.
При цьому собівартість, наприклад, тонни ячменю минулого врожаю складає приблизно 150 доларів.
Сьогодні серед причин такого падіння цін на зернові культури зазначається здорожчання експортної логістики. Але чому вона так вплинула на внутрішній ринок? При будь-яких умовах ціна всередині країни не може опускатись нижче критичної точки – собівартості, але це вже сталось. Для прикладу, раніше птахокомплекси закуповували зерно за цінами на рівні експортних, і від цього відповідно встановлювали ціни на свою продукцію. Сьогодні, купуючи зерно на 60% дешевше, ціни на їхню готову продукцію лише зросли. Та і обсяги експорту поступово збільшуються. Звичайно, що блокада портів, відсутність достатніх можливостей транспортування вплинули на формування цін на світовому рівні, тому наша продукція подорожчала і в інших країнах. Але ціна, яку пропонують українському виробнику, стала катастрофічно низькою. Відбувається цілеспрямоване знищення аграрного сектору.
За час війни зросли ціни абсолютно на все. Здорожчало пальне, добрива, засоби захисту рослин, запасні частини і будь-які товари і матеріали, що використовуються в сільському господарстві. Не варто забувати, що середні агропідприємства є виробниками не лише зернових і олійних культур, а й інших продуктів рослинництва і тваринництва, для виробництва яких також потрібні значні матеріальні вкладення. Серед зобов’язань агропідприємців є утримання робочих місць, сплата податків, розрахунки з орендодавцями, постійна участь у соціальному житті тих населених пунктів, на яких вони знаходяться, та зрештою, поліпшення умов праці та оновлення виробництв. Аграрії завжди цінували ті природні ресурси, з якими працюють, і як ніхто інший знають чого вартує українська земля. Маючи принципово українську позицію, з початком масштабної війни відчули ще більшу відповідальність та важливість своєї праці, а тому переважна більшість сільгосппідприємців долучилась до допомоги державі у боротьбі з ворогом. Тому до нових витрат увійшли і забезпечення харчуванням тероборони, і закупівля товарів, автомобілів, паливно-мастильних матеріалів для потреб військових і інші, пов’язані з війною. До того ж, підходить час повернення кредитних коштів, отриманих для проведення весняно-польових робіт.
Отже, продовження діяльності агропідприємств та виконання всіх своїх зобов’язань залежить від фінансових ресурсів, які в аграрній сфері з’являються від врожаю до врожаю. Відсутність змоги виробників продати зерно за реальними цінами унеможливить проведення осінньої посівної кампанії та стане причиною зупинки роботи підприємств. А ігнорування регулювання цінової політики на ринку зернових з боку держави призведе до дуже швидкого зростання доходів зернотрейдерів і до ще швидшого занепаду цілої галузі економіки.
Можливими шляхами підтримки агросфери в даній ситуації можуть бути або контроль діяльності агротрейдерів та встановлення справедливих цін на зернові культури, або закупівля врожаю державою.
Асоціація сільськогосподарських та переробних товаровиробників Нікопольського району Дніпропетровської області.
