У прифронтовому селі Демуринє на Дніпропетровщині залишилися лише одиниці — переважно літні люди, які не можуть або не хочуть покидати рідні домівки, розповідає «Дніпро Регіон» з посиланням на сюжет Суспільне Дніпро.
Вулиці села майже повністю розбиті — цілих хат практично не залишилося. Вікна у будинках або вибиті, або затягнуті целофаном. Два місяці частина села живе без світла — перебиті проводи та пошкоджений трансформатор так і не відремонтовані. Гуманітарна допомога майже не надходить, хліб не привозять. Єдине, що отримують мешканці — воду, яку привозить місцевий чоловік за власною ініціативою.
«Я на завтра нічого не планую, бо страшно. Одним днем живемо», — розповідає одна з мешканок.
Обстріли тривають постійно — вдень і вночі. Поруч, у 150 метрах від одного з будинків, лежить нерозірваний снаряд. До сусіднього Гаврилівки — лише 12 кілометрів.
«Воно гухає всю ніч. Я після онкології, нервова система порушена — це не те слово. Ночами не сплю, мені вже не допомагає нічого», — ділиться жінка.
Магазини в самому селі не працюють — за продуктами доводиться їздити до сусідньої Володимирівки за три кілометри або до Шахтарського за 26 кілометрів. Залізниця не працює з жовтня-листопада. Зв’язок з’являється лише епізодично.
На запитання про виїзд місцеві лише розводять руками.
«Та куди? І з чим? Нам трактори, лафети — куди ми це все бросимо? Продавати — нікому не потрібне», — кажуть вони.
Попри все, люди тримаються і сподіваються на краще.
«Ми прості люди, простий народ — діти, пенсіонери. Ми страждаємо. Видержимо», — підсумовує один із мешканців.
