На Дніпропетровщині росте унікальне дерево, яке називають дубом смерті. Про історію, яка запам`яталась на все життя розповіли на ФБ сторінці Великомихайлівського краєзнавчого музею, розповідає Дніпро Регіон.
“Дуб Смерті.
Уперше авторові цих рядків випало побачити його в 1961 році. Навчалася у сьомому класі і на літніх канікулах отримала від колгоспу путівку до піонертабору «Дружба».
Добиратися треба було до села Дібрівки (нині Великомихайлівка). Це далеченько, цілих 25 кілометрів .
Перед прибулими школярами-піонерами постав у всій красі Дібрівський ліс! Багато хто бачив його вперше і тому усе сприймалось, як величезне диво: клейкі стовбури сосен, запах хвої, пісок – по самі кісточки! Навіть мурашки тут були зовсім не такі, як у степу. Якісь крупнотілі і дуже спритні.
Поки влаштовувались, то дізнались, що буде багато екскурсій і походів. З піонервожатими мандруватимемо лісовими стежками, пробиратимемось скрізь хащі, підніматимемо щоранку прапор на мотузку на високій щоглі.
А ще сказали, що покажуть нам справжнісінький Дуб Смерті. Чогось тоді подумалось, що це буде кістляве дерево, схоже на Чахлика Невмирущого.
Той день настав. Піонерам розповіли, що цьому дубу близько трьохсот років. Його можна спробувати обняти і для цього треба підібрати з гурту дівчат і хлопців найбільш високих і довгоруких. Вистачить п’ятьох. Оце то Чахлик!
Обняти Дуб Смерті і при цьому не злякатися! Він же вісник потойбіччя!
Кора у дуба виявилась теплою, лагідною. Можна притулитись щокою і відчути, як у стовбурі пульсує сік…
Дуже полюбився усім велетень-дуб. Хотілось його намалювати, а потім привезти додому , показати рідним і друзям.
Проте незабаром нам розповіли неймовірні історії, від яких холонула кров. На товстелезних гілках дуба вішали невинних людей! Ліс прихищав у себе то петлюрівців, то махновців, то червоноармійців… І весь час точились бої!
А ще раніше тут козацький отаман Іван Сірко розгромив татарське військо.
Після цих розповідей страшно було засинати. То махновці ввижались, то місцеві зі своїм Феодосієм за прізвищем Щусь… З шаблюками наголо, верхи на спітнілих конях. Копита стукотять, шаблі крешуть!
А дуб розхитує на своєму гіллі мертві тіла. Внизу голосять матері, діти гукають татка.
Хіба таке було? Хіба бувають такі жорстокі легенди?
Настали зовсім інші часи. Лісом не гасають здиблені коні, ніхто не влаштовує засідки і пастки. Навпаки – на галявинах цвітуть дикі гвоздики, кульбаби, барвінок, стелеться оксамитовий мох.
Давайте перейменуємо Дуб Смерті! Хай він стане Дубом піонерської дружби, бо ми проводимо тут свою лінійку, заквітчуємо її, обкладаємо сосновими шишками, прикрашаємо повітряними кульками.
Не послухав тоді нас ніхто. Кажуть – історична пам’ятка.
Дуб не винен, що його так назвали. А матінка-природа таки не погоджувалась із жахливим прізвиськом. В бідолашну деревину не раз влучала блискавка. Аж поки не спалила зовсім.
Зате тепер, у наші, хоч і не зовсім безпечні часи, вже інші діти порядкують біля постаменту, де був наш улюбленець. Вони разом з дорослими створили тут «Коло життя» із п’яти дубових саджанців.
Деревця ростуть повільно, але впевнено. Пнуться до неба, міцнішають, красуються темно-зеленими, ніби вирізьбленими із криці, листочками.
І нема життю зупину, і краю немає”, – написано в повідомленні.
