В 2024 році на закупівлю автотранспорту для перевезення школярів та вчителів у рамках програми “Шкільний автобус” планується витратити 1 млрд гривень. При цьому питання обслуговування такої техніки лягають на плечі місцевих громад, відділів освіти або самих шкіл. Про проблеми, які через це виникають, та шляхи їх вирішення виданню «Дніпро Регіон» розповіли у компанії “Бускомплект”.
На початок 2024 року у більшості регіонів України, які віддалені від лінії фронту, поновилося навчання у школах у звичайному режимі. Отже, у сільських районах знову почали користуватися шкільними автобусами для перевезення учнів на заняття та додому.
Програма “Шкільний автобус”
Державна програма “Шкільний автобус” діє в Україні з 2003 року. Її головна мета – забезпечити учнів та співробітників сільських шкіл можливістю комфортно і безкоштовно добиратися на навчання/роботу з віддалених сіл.
Після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році частина вже наявних для цих цілей у громад автобусів була передана на потреби ЗСУ та волонтерів, частина – знищена або пошкоджена під час боїв та російських обстрілів. Як результат, влітку 2022 року брак шкільних автобусів Україною оцінювався у понад 3000 машин.
Щоб вирішити проблему, у тому ж 2022 році Кабмін виділив близько 753 млн. грн. на закупівлю нових шкільних автобусів. У 2023 році на ці цілі було виділено близько 1 млрд. грн., таку ж суму заплановано в бюджеті на закупівлю шкільних автобусів у 2024 році. Крім того, частково потреба сільських шкіл та територіальних громад в автотранспорті покривалася за рахунок допомоги ЄС.
Автобусний “зоопарк”
На відміну від Європи та Америки, де шкільні автобуси легко впізнати у потоці машин, у вітчизняних реаліях сільських учнів перевозять тим транспортом, який вдалося закупити дешевше. Тому, кажуть у компанії “Бускомплект”, територіальні громади для подібних цілей використовують величезну кількість марок і моделей: “Богдан”, “Еталон”, “Рута”, “ATAMAN”, “ПАЗ”, причому на різних шасі та з різними двигунами.
Такий “зоопарк” досить складно та трудомістко підтримувати в робочому стані навіть профільному автотранспортному підприємству. А шкільні автобуси зазвичай стоять на балансі територіальних громад, управлінь освіти або самих шкіл, які виступають як комунальні підприємства. Що автоматично означає ще один “головний біль” для балансоутримувачів у вигляді обслуговування такого автопарку.
У результаті закупівлею запчастин для того ж “Богдана” займаються де доведеться або самі водії, або директори шкіл, або механіки місцевих сільськогосподарських підприємств. Подібний підхід, відверто кажучи, не надто гарантує безперебійну роботу автотранспорту, від надійності якого в умовах війни часом залежить не лише безпека поїздки, а й життя дітей.
Професійний підхід – гарантія якості
Рано чи пізно в громадах дістають очевидного висновку: постачанням запчастин мають займатися люди з досвідом роботи на ринку саме пасажирського автотранспорту, які не лише підберуть деталі, а й юридично відповідатимуть за якість поставленого товару. Наприклад, вже згадана компанія “Бускомплект” з 2008 року постачає запчастини і комерційним підприємствам, і за договорами, що укладені у рамках конкурсних процедур держзакупівель. Про рівень довіри з боку замовників говорить той факт, що після 24 лютого 2022 року багато громад почали звертатися до “Бускомплекту” за допомогою в обслуговуванні тих автобусів, які сьогодні “служать” у ЗСУ.
Слід зазначити, що ані до запуску програми “Шкільний автобус”, ані після її ухвалення в Україні активно не обговорювалося питання стандартизації та уніфікації цього виду пасажирського транспорту. Можливо, у майбутньому вітчизняні законодавці та автовиробники згадають і цю сферу, адже світових напрацювань у галузі спеціалізованого пасажирського транспорту для перевезення дітей більш ніж достатньо. А у деяких країнах шкільні автобуси давно стали частиною національної культури.
