«Мінометник і шеф “Пекельної кухні”: Денис готує так, що “наче вдома у мами”». Про неймовірного кухаря та майстра кулінарії розповість Дніпро Регіон з посиланням на 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”
«Я на позиціях планую, чим пригощати побратимів, коли повернуся з бойового виходу», — усміхається Денис.
У його підрозділі його називають шефом «Пекельної кухні». Після його обідів — як після візиту додому: сито, смачно і душевно.
Але передусім Денис — мінометник і досвідчений військовий. Свою службу він почав ще у 18 років — строкова, потім шість років на флоті, далі інженерні війська, АТО, коротка перерва і з 2018-го — знову в строю.
Донеччина, Луганщина, знову Донеччина — завжди на передовій. Саме там його підрозділ зустрів повномасштабне вторгнення. Тиждень без зв’язку, лише рації. А коли нарешті з’явився мобільний зв’язок — дізнався, що рідний Мелітополь вже окупований. Родина змогла виїхати, і це стало величезним полегшенням.
З 2024 року Денис служить у складі 128 окрема важка механізована бригада “Дике Поле”. Побратими кажуть: це справжній джекпот — він і воїн, і кухар від Бога.
«Готую все: борщі, супи, фарширований перець, відбивні, биточки… А як же без котлет?» — сміється Денис.
Кулінарії навчився за 20 років служби. Каже, що в армії зустрічав справжніх майстрів, і з них брав приклад. А вдома в родині — теж головний кухар.
«Дружина сідає й дивиться, як я готую. А старший син — вже мій помічник на кухні. Йому подобається», — розповідає Денис.
Ще на позиціях, за два дні до ротації, він починає планувати меню. Просить побратимів щось докупити або підготувати.
«Таке планування допомагає відволіктись від постійного ризику. Поки виконуєш бойове завдання, подумки — вже вдома. Це допомагає триматися», — зізнається він.
Коли Денис повертається з позицій на кухню свого підрозділу, то миттєво перетворюється з суворого воїна на захопленого своїм мистецство шеф-кухаря. Навіть зовнішньо у цей момент змінюється.
У Дениса є велика мрія – повернутися до рідного Мелітополя. Звільнити місто — це стратегічна ціль. А тактична — тримати лінію і не дати ворогу просунутись Запорізьким краєм. І десь на цьому шляху — ще й обов’язково нагодувати своїх.
