У Дніпрі на фасаді гімназії № 12, що в Індустріальному районі, тепер завжди будуть поруч двоє друзів, як і за життя. Тут відкрили меморіальні дошки Роману Магамедову та Антону Патласі — випускникам, які стали на захист України та віддали за неї свої життя. Хлопці були не лише однокласниками, а й справжніми друзями. Про це повідомляє Дніпро Регіон з посиланням на міську раду.
Історії, що змушують серце стискатися
Антон Патлаха приєднався до армії на самому початку повномасштабного вторгнення. Він був сапером у 128-й бригаді, воював на Херсонському та Донецькому напрямках. Його однокласниця Вероніка Чумак згадує, що Антон завжди був готовий прийти на допомогу побратимам. Саме тому його смерть 1 листопада 2023 року стала величезною втратою не лише для родини, але й для військових.
Антон був людиною, яка ніколи не просила нічого для себе. Вероніка, будучи волонтеркою, неодноразово пропонувала йому допомогу, але він відмовлявся. Свою автівку на фронт він купив сам. Після його смерті, машина, яка мала рятувати життя, тепер рятує інших.
«Не змогла Антона врятувати, то нехай врятує інші життя», — так сказала мама Антона, передаючи машину для інших військових.
Роман Магамедов був молодим та амбітним. До війни він працював кухарем у відомих ресторанах Дніпра. Але коли почалося вторгнення, він вирішив, що його місце не на кухні. У квітні 2022 року Роман добровольцем пішов на війну, приховавши свій фах, щоб точно потрапити на передову.
«Мамо, ти не розумієш. Я хочу воювати і захищати, а не стояти біля каструль», — так пояснював він своє рішення.
Після закінчення розвідувальної школи з відзнакою, Роман пішов на «нуль». Він загинув 28 червня 2023 року, в День Конституції України, від танкового удару. За тиждень до загибелі Роман врятував своїх побратимів, винісши з поля бою пораненого командира. За цей вчинок його посмертно нагородили орденом «За мужність».
Захисники, народжені незалежністю
Заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко наголосив, що Роман і Антон – це нове покоління українців, які народилися і виросли в незалежній Україні.
«Мені, як людині, яка школярем мріяла про незалежність, дуже тяжко усвідомлювати, що сьогодні ці діти віддають своє життя за свободу та незалежність. Доки українська земля має таких вірних синів та захисників, ми можемо бути впевнені, що ворог нас ніколи не здолає», — зазначив Денисенко.
Пам’ять про цих хлопців — це наш обов’язок. Меморіальні дошки на гімназії — це не просто пам’ять, це нагадування про ціну нашої свободи для кожного, хто проходить повз.