24 березня 1882 року Робер Кох оголосив про виявлення бактерії, яка спричиняє це захворювання. За рішенням ВООЗ цей день щороку відзначають як символічну дату боротьби з хворобою.
Туберкульоз — це одне з найбільш небезпечних інфекційних захворювань, яке уражає легені та інші органи. Збудником туберкульозу є бактерія – Mycobacterium tuberculosis або туберкульозна паличка. Незважаючи на значний прогрес у лікуванні, ця хвороба залишається серйозною загрозою для здоров’я, особливо під час війни, стихійного лиха та у країнах із низьким рівнем медичних послуг.
В інтерв’ю для Дніпро Регіон Юрій Бочаров, експерт напрямку “Інфектологія” медичної лабораторії ДІЛА розповів про ознаки і симптоми туберкульозу у дорослих та дітей, як розпізнати на ранніх стадіях та які існують діагностики і тести для виявлення хвороби.
“Спочатку патогенні мікроорганізми потрапляють в легені під час дихання. Імунна система здорової людини здатна їх знешкодити. Для цього природа створила процес фагоцитозу. Спеціальні клітини – макрофаги, руйнують збудників інфекцій. Якщо імунна система з тих чи інших причин слабка і не здатна чинити опір на повну силу, фагоцити в своїй спробі захистити організм «героїчно гинуть», мікобактерії в них розмножуються і інфікують оточуючі клітини. Таким чином утворюються гранульоми, що містять в собі елементи розпаду легеневої тканини і велику кількість збудників. З часом ці вогнища інфекції можуть загоюватися. Проте в осіб з порушеним клітинним імунітетом вони здатні виділятися в навколишнє середовище під час кашлю, чхання або розмови. Це зумовлює розмноження збудника і інфікування нових людей”, – розповідає експерт медичної лабораторії ДІЛА.
У грудні 2024 року в Україні зареєстровано 1 290 випадки туберкульозу згідно даних Центру громадського здоров’я МОЗ України.
Які є ознаки ти симптоми туберкульозу у дорослих і дітей?
Основними симптомами туберкульозу у дорослих є постійний кашель, який триває понад три тижні, біль у грудях, кровохаркання, втрата ваги, втома, лихоманка та нічна пітливість. Симптоми туберкульозу ж у дітей можуть бути менш специфічними: загальна слабкість, зниження активності, втрата апетиту, уповільнений ріст та лихоманка.
Інші симптоми залежать від розміру легеневих і позалегеневих уражень та їх локалізації. Адже буває туберкульоз нервової системи (зазвичай оболонок головного мозку), кісток і суглобів, сечостатевої системи, перикарду, кишечника, периферичних лімфатичних вузлів, шкіри, ока, вуха, надниркових залоз, печінки та ін. Якщо захворювання прогресує, спостерігаються ускладнення, які потребують негайної медичної допомоги.
Якими можуть бути симптоми туберкульозу на ранніх стадіях?
Симптоми туберкульозу на ранніх стадіях часто маскуються під інші захворювання, що ускладнює його своєчасне виявлення. Багато хворих можуть навіть не підозрювати про наявність інфекції, оскільки симптоми спершу виражені слабо або зовсім відсутні. Ось основні ознаки туберкульозу, на які варто звернути увагу на початкових етапах:
- легкий, постійний кашель, який може бути неінтенсивним і його легко сплутати із застудою або бронхітом. Він може тривати кілька тижнів, поступово посилюючись;
- підвищена втомлюваність, навіть за відсутності фізичних навантажень;
- легка субфебрильна температура тіла може бути трохи підвищеною (до 37,5°C), що часто залишається непоміченим або списується на інші причини;
- погіршення апетиту та втрата ваги без видимих причин;
- нічна пітливість під час сну;
- легкий дискомфорт у грудях, який пізніше може посилюватися.
Через «слабкість» симптомів багато людей не звертаються до лікаря на ранніх стадіях, що сприяє поширенню інфекції та ускладнює лікування.
«Основні шляхи зараження туберкульозом – тісні контакти з хворими, адже захворювання відбувається повітряно-крапельним шляхом. Хвороба поширюється, коли інфікована людина з активною формою туберкульозу кашляє, чхає, говорить або навіть сміється, викидаючи в повітря мікроскопічні краплі, що містять мікобактерії. Ці краплі можуть залишатися в повітрі протягом тривалого часу, особливо в приміщеннях із поганою вентиляцією. Інкубаційний період туберкульозу, тобто час від моменту зараження після контакту з хворим на туберкульоз до появи перших симптомів зазвичай складає 2–12 тижнів, залежно від стану імунної системи людини», – коментує Юрій Бочаров.
Діагностика і тести на туберкульоз
Діагностика туберкульозу є складним процесом, оскільки симптоми захворювання можуть бути схожими на інші хвороби, а на початкових стадіях інфекція часто протікає безсимптомно. Для виявлення туберкульозу використовуються різні методи, які допомагають підтвердити наявність бактерій в організмі та оцінити ступінь ураження органів, в тому числі і лабораторну діагностику туберкульозу.
Проба манту
Проба Манту – це один з найстаріших і найвідоміших шкірних тестів для виявлення туберкульозної інфекції. Він застосовується переважно для діагностики туберкульозу у дітей, а також як профілактичний метод серед дорослих. Дослідження полягає у введенні під шкіру (в область передпліччя) спеціального препарату – туберкуліну, який містить фрагменти збудника туберкульозу. Через 48-72 години після введення туберкуліну вимірюють розмір реакції на шкірі. Однак, проба Манту має обмеження. Цей тест на туберкульоз може давати хибнопозитивні результати у вакцинованих людей або тих, хто контактував з іншими видами мікобактерій, не пов’язаних із туберкульозом.
Квантифероновий тест
Квантифероновий тест — це сучасна альтернатива пробі Манту. Також він відомий як тест на гамма-інтерферон. Дослідження визначає реакцію імунної системи на специфічні туберкульозні антигени. На відміну від проби Манту, він майже не дає хибнопозитивних результатів через попередню вакцинацію БЦЖ. Результати можна отримати за короткий час, а сам тест є більш точним у порівнянні з пробою Манту.
Квантифероновий тест особливо актуальний для людей з підозрою на латентний туберкульоз, а також хто нещодавно контактував з хворими на активний туберкульоз.
Інші дослідження на туберкульоз
Окрім проби Манту і квантиферонового тесту, існує ряд досліджень на туберкульоз, які використовуються для лабораторної діагностики туберкульозу, особливо у випадках активної інфекці:
- аналіз мокротиння – основний метод для виявлення легеневої форми туберкульозу, досліджується на наявність мікобактерій;
- посів на культурах – вирощує бактерії для підтвердження діагнозу та перевірки чутливості до ліків, але займає кілька тижнів;
- ПЛР – швидкий і точний тест, що виявляє ДНК туберкульозу, навіть на ранніх стадіях;
- біопсія – застосовується для позалегеневих форм, дозволяє дослідити зміни в тканинах.
Променева діагностика туберкульозу
Променева діагностика є головним методом для виявлення уражень легенів та інших органів при туберкульозі, а також для моніторингу ефективності лікування. Основними методами є:
- Рентгенографія грудної клітки – найпоширеніший спосіб, що допомагає виявити ущільнення, порожнини та інші ознаки туберкульозу в легенях.
- Комп’ютерна томографія (КТ) – дозволяє отримати більш детальні зображення для виявлення навіть невеликих змін, непомітних на рентгені.
- Ультразвукове дослідження (УЗД) – використовується для діагностики позалегеневих форм туберкульозу, таких як ураження лімфовузлів.
- Магнітно-резонансна томографія (МРТ) – застосовується для діагностики складних випадків позалегеневого туберкульозу, зокрема при ураженні нервової системи або кісток.
Профілактика туберкульозу
Основна специфічна профілактика туберкульозу — вакцинація БЦЖ (бацила Кальметта — Жерена). Вона є основним методом профілактики туберкульозу у дітей та вводиться новонародженим у перші дні життя. Хоча вакцина не гарантує повного захисту від інфекції, проте знижує ризик розвитку тяжких і смертельно небезпечних форм туберкульозу, таких як туберкульозний менінгіт і міліарний туберкульоз у дітей.
Хіміопрофілактика туберкульозу полягає в призначенні протитуберкульозних препаратів людям з високим ризиком розвитку туберкульозу, зокрема із ослабленим імунітетом, тим, хто контактував із хворими на активну форму, або особам з латентною туберкульозною інфекцією, щоб запобігти переходу в активну форму захворювання.
До інших заходів неспецифічної профілактики туберкульозу належать своєчасне виявлення і лікування хворих, контроль за умовами проживання, здоровий спосіб життя та уникнення контакту з інфікованими.