Кожного дня дніпряни відкривають крани, не замислюючись, що вода надходить до їхніх домівок зі станції, якій виповнилося 117 років. Кайдацька насосно-фільтрувальна станція запрацювала 1 січня 1909 року в Катеринославі, коли місто задихалося без нормального водопостачання – мешканці користувалися каламутною водою з Дніпра, яку возили бочками водовози. Тоді інженери застосували найпередовіші технології: американські та англійські фільтри, парові машини, чавунні водоводи. Сьогодні ця станція залишається серцем міської водопровідної системи – унікальний приклад того, як інженерна думка початку ХХ століття пережила революції, війни та три епохи, продовжуючи служити місту, розповідає Дніпро Регіон.
Місто без води
Наприкінці ХІХ століття Катеринослав бурхливо розвивався. Великі торговельні шляхи з’єднували місто з Петербургом, Харковом, Таврійською областю. Один за одним відкривалися заводи та мануфактури, населення стрімко зростало – до 1897 року воно досягло 121 тисячі осіб.
Але існувала серйозна проблема. Найкраща частина міста – нагірна, де розташовувалися палац Потьомкіна та Преображенський собор, – забудовувалася повільно. Причина була проста: на горі не було води.
Через 93 роки після заснування промисловий Катеринослав усе ще не мав централізованого водопостачання. Люди користувалися водою з Дніпра, Самари, Кільчені, а також з колодязів і криниць. Воду розвозили бочками водовози за півкопійки за відро.
Перший водопровід та його проблеми
У 1869 році під керівництвом інженера Ротмана був побудований перший міський водопровід. Він забирав воду з Дніпра біля Монастирського острова двома паровими машинами, подавав її до нагірної частини через піщані фільтри. Продуктивність становила лише 10 кубометрів на добу, довжина мережі – 9 кілометрів.
Водопроводом користувалися переважно заможні мешканці на вулицях Потьомкінській, Новодворянській, Семінарській. Але якість води залишалася незадовільною – до міської управи постійно надходили скарги на каламутність, колір та сторонні запахи.
Головна помилка полягала в розташуванні водозабору нижче міста за течією ріки, що унеможливлювало належне очищення води.
Революція у водопостачанні
На початку ХХ століття стало зрозуміло: перший водопровід вичерпав свої можливості. Інженери розробили проект нового водопроводу з потужністю 1500 кубометрів на добу.
16 березня 1904 року міська дума схвалила проект. Переможцем стало Товариство Брянського рейкопрокатного заводу. Контракт передбачав завершення будівництва до 1 травня 1908 року. Роботи виконувалися в районі Нових Кайдаків – звідси й назва станції.
Технологічний прорив
На новому водопроводі були застосовані найсучасніші для того часу технології біологічного очищення води. Система працювала так: спочатку вода проходила через американські фільтри, потім надходила на двошарові англійські фільтри з щебеню та піску для остаточної обробки.
Для роботи парових машин першого та другого підйомів збудували котельну з 52-метровою трубою. Два чавунні водоводи діаметром 450 міліметрів подавали воду до центральних районів міста.
Унікальність проекту полягала в архітектурі: в одній будівлі насосної станції розмістили насоси першого та другого підйомів, а також устаткування для промивання фільтрів. Це рішення виявилося настільки вдалим, що будівля експлуатується в такому вигляді досі.
1 жовтня 1908 року водопровід урочисто відкрили, а 1 січня 1909 року він почав повноцінно постачати воду мешканцям Катеринослава.
Нове життя міста
Результати перевершили очікування. Продуктивність Кайдацької станції становила 5600 кубометрів на добу – у 560 разів більше, ніж у першого водопроводу. Довжина мережі зросла до 102 кілометрів. Добова норма води на одного мешканця досягла 27 літрів, що істотно підвищило рівень життя.
Для подачі води до нагірних районів міста на подвір’ї Казанських резервуарів була побудована додаткова насосна станція підкачування (нині насосна станція №3, тупик трамваю №4), а також зведена водонапірна башта (нині ресторан «Стара вежа»).
До 1915 року в місті налічувалося 3519 абонентів, 232 поливні крани, а повна довжина водопровідної мережі становила понад 53 версти.
Через епохи до сучасності
У післяреволюційний період парові агрегати замінили на електричні машини, але сама будівля насосної станції продовжила працювати. Резервуари чистої води місткістю 3000 кубометрів, збудовані ще в 1909 році, у 1930-му переобладнали до об’єму 11000 кубометрів – і вони функціонують досі.
Чавунні водоводи 1909 року, прокладені понад століття тому, все ще задовільно працюють. Це свідчить про високу якість матеріалів та інженерних рішень тієї епохи.
Сьогодні Кайдацька насосно-фільтрувальна станція забезпечує питною водою понад 400 тисяч мешканців Дніпра – більшу частину правого берега та частину лівого. За 117 років вона пережила дві світові війни, революції, зміну державних систем, але продовжує виконувати свою місію.
Унікальна спадщина
Кайдацька станція – не просто технічний об’єкт. Це пам’ятник інженерної думки початку ХХ століття, приклад того, як якісна робота може служити поколінням. У часи, коли багато сучасних об’єктів потребують ремонту через кілька років після будівництва, станція віком 117 років залишається в строю.
Історія Кайдацької насосно-фільтрувальної станції – це історія того, як технічний прогрес змінює життя людей, як інженерна сміливість та професіоналізм створюють речі, що переживають епохи. І кожен раз, коли дніпряни відкривають кран з водою, вони користуються результатами праці інженерів, які понад століття тому вирішили дати місту те, без чого неможливе сучасне життя – чисту питну воду.